Річниця катастрофи МН17: жителі довколишніх сіл досі знаходять уламки "Боїнгу"

Два роки тому в небі над Донбасом загинули 298 пасажирів "Боїнг" 777 рейсу МН17, що летіли з Куала-Лумпура в Амстердам. Офіційні дані про причини трагедії досі не оприлюднені, хоча факти, зібрані громадянськими журналістами Bellingcat, вказують, що літак був збитий російською установкою "Бук". Жителі трьох сіл у Донецькій області – Грабово, Розсипне і Петропавлівка, на яких висипалися уламки літака і останки людей, досі відчувають жах, згадуючи події 17 липня 2014 року. Розповідають, що після трагедії зібралися разом і вийшли на пошуки – а раптом хтось та й вижив. Виявилося – ніхто. Через два роки, в день страшної трагедії, діти з Петропавлівки запалили свічки, принесли квіти та іграшки до пам'ятного знаку з фотографіями загиблих. Поруч - уламки літака, знайдені в цьому році. І 80 паперових літачків – за кількістю загиблих маленьких пасажирів "Боїнга".

"Того дня було страшенно шумно, як ніби їхали тисячі танків одночасно, - згадує мешканка Петропавлівки Зоя Іванова. – Ми кинулися по підвалах і вийшли, тільки коли почало сутеніти і шум припинився". А школяр Ілля каже, що з друзями подумав, що з неба спускаються парашутисти, і тільки коли на город його сім'ї впали страшні фрагменти, зрозумів – сталося страшне.

На три села кілька хвилин падали уламки літака і останки людей. Місцеві жителі довго боялися вийти з підвалів, а коли вийшли, побачили страшну картину. Незважаючи на тремтіння в колінах, пішли шукати, сподіваючись на чудо – а раптом хто живий залишився.

"Ніколи не забуду цей запах – солодкий, нудотний, упереміш з горілим. Ми ходили з сусідками, коли рятувальники збирали останки, і просто плакали. Дорослі, діти, білошкірі, чорношкірі, мулати, індійці, навіть папуга в клітці мертвий", - з жахом згадує мешканка Грабово Олена Зіненко.

Як розповіла голова сусіднього села Петропавлівка Наталія Волошина, наступного дня після трагедії всі місцеві жителі, в тому числі співробітники прилеглих шахт, вийшли на пошуки останків людей та літака. "Дорослі чоловіки плакали, коли знаходили тільця діток, - каже Волошина. – Сигнальні прапорці ставили мало не кожен метр... І, до речі, саме після цієї катастрофи у нас розпочалися бойові дії, до цього їх не було. Коли приїжджали голландські експерти, ми під бомбардуваннями носили їм залишки літакової обшивки та інші частини "Боїнга". Ми досі знаходимо шматки літака в полях. Коли сіяли пшеницю, наші трактористи їхали по полю і підбирали якісь фрагменти. Думаю, в лісопосадках їх ще чимало, але туди неможливо зайти, там багато снарядів, що не розірвалися. Також там однозначно були й людські останки, але дикі тварини, напевно, вже зробили свою справу...".

Грабово і до трагедії було досить побожним селом, а вже після того, як основні частини літака впали за якихось кількадесят метрів від перших будинків, увірували навіть затяті атеїсти, якщо такі в селі були. Кожне 17 липня грабовчане з церкви йдуть до пам'ятника загиблим і хреста на в'їзді в село. "Спаси і збережи" свідчить напис на хресті, і на ньому ж пришпилені дві фотографії з молодими усміхненими обличчями. Це минулого року до охопленого війною села дісталися кілька голландців – родичів загиблих пасажирів, щоб висловити повагу людям, які зібрали останки їх рідних, і забрати жменьку землі звідси. "Натурально, брали землю, насипали в баночку і відвезли до себе додому, мовляв, це їхня частка загиблих дітей. Неможливо було дивитися, як минулого року плакав батько, чий син тут залишився назавжди", - розповіла грабовчанка Катерина.

Цього року в Грабово з родичів не зміг приїхати ніхто. Фотографії вицвіли і потріпалися дощем і вітром. Але біля меморіального каменю, закладеного минулого року, – свіжі квіти і дитячі іграшки.

Діти з Петропавлівки рано вранці в неділю вийшли до стін сільради на мітинг пам'яті. Прочитали вірші, запалили поминальні свічки. Поруч – уламки літака, знайдені з початку цього року, та 80 паперових літачків – за кількістю загиблих маленьких пасажирів "Боїнга". Коли одна з мешканок стала читати свої вірші в пам'ять пасажирів рейсу МН17, нам розповіли, що до цього вона 40 днів молилася за душі покійних.

Усі три села окуповані бойовиками "ДНР", і це стало головною причиною, за якою рідні та друзі загиблих не можуть приїхати на землю, що стала могилою для їхніх близьких. Ніхто не хоче нелегально перетинати кордон з Росією, а їхати з підконтрольної території України в сотні разів складніше, через блокпости, кілометрові черги на них та загальну плутанину. Тому на місці трагедії за загиблих моляться самі жителі Донбасу. "Господи, подумати тільки: ось ти летиш з відпочинку додому – і раптом за твою душу вже молиться невідома людина, яка живе в далекій країні! – плаче грабовчанка Юлія Немко. – За що дітей вбили, людей – незрозуміло!"